Цивільний захист
КЛАСИФІКАЦІЯ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
Згідно з Кодексом цивільного захисту України, запобігання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного характеру, ліквідація їх наслідків, максимальне зниження масштабів втрат та збитків є загальнодержавною проблемою і одним з найважливіших завдань органів виконавчої влади й управління всіх рівнів. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1998 року № 1099 «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій» затверджено «Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій». Класифікатор дає визначення надзвичайних ситуацій та їх розподіл за масштабами, класами, групами та видами.
Надзвичайна ситуація — порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей або значних матеріальних втрат.
Стихійне лихо — явище природи, яке викликає катастрофічні обставини і характеризується раптовим порушенням нормального життя та діяльності населення, загибеллю людей, руйнуваннями або пошкодженнями будівель та споруд, знищенням матеріальних цінностей.
Небезпечне природне явище — подія природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля.
Аварія — небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'єкті," або території загрозу для життя і здоров'я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.
Катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких, трагічних наслідків. За характером надзвичайні ситуації поділяються на такі класи:
Надзвичайні ситуації техногенного характеру: транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.
Надзвичайні ситуації природного характеру: небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.
Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру: пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування; здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і утримання важливих об'єктів, ядерних установок, і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікація, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, установлення вибухових пристроїв у громадських місцях, зникнення (крадіжка) зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.
Надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій тощо.
За масштабами визначають чотири рівні надзвичайних ситуацій:
1. Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуація, яка виникає на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси у обсягах, що перевищують можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.
2. Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка виникає на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що пере- вищують можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.
3. Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційнонебезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості потенційнонебезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі. надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційнонебезпечних об'єктів.
4. Надзвичайна ситуація об'єктового рівня – це надзвичайна ситуація, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.
ПЛАНУВАННЯ ЗАХОДІВ ТА ПІДГОТОВКА НАСЕЛЕННЯ З ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
ПЛАНУВАННЯ ЗАХОДІВ ЦО НА ОБ'ЄКТАХ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Найбільш повне та організоване виконання заходів ЦЗ на об'єкті досягається завчасним плануванням заходів, які необхідно проводити при загрозі та виникненні надзвичайних ситуацій. При плануванні використовуються необхідні вихідні дані та довідкові матеріали з урахуванням специфіки роботи та особливостей щодо відомчої та регіональної діяльності підприємства, організації чи установи. Критерієм оцінки якості планування є відповідність прогнозованої та реальної дійсності при відпрацьовуванні завдань ЦЗ.
Основою планування заходів ЦОЗ є науково-обгрунтований прогноз можливої обстановки, що може скластися при виникненні НС. Прогноз можливої обстановки при виникненні НС загальнодержавного, регіонального та місцевого рівнів розробляється заздалегідь виходячи з особливостей виробничої діяльності об'єкта та умов його розташування. В основу планів ЦЗ закладаються засоби досягнення поставлених цілей і необхідні для цього сили та кошти, із числа наявних у системі ЦЗ на період планування заходів. При плануванні заходів ЦЗ необхідно враховувати часові показники виникнення виробничих аварій, катастроф, стихійного лиха та швидкоплинність зміни ситуацій. Особливу увагу варто звернути на питання управління, оповіщення, зв'язку та усім видам забезпечення будь-яких дій сил ЦЗ і населення в зонах НС. З метою запобігання і реагування на надзвичайні ситуації на об'єктах господарювання розробляється ряд документів планування:
1. Плани дій органів управління та сил ЦЗ із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій.
2. План розвитку та удосконалення цивільного захисту об'єкта.
3. План захисту від сильнодіючих отруйних речовин (для хімічно небезпечних об'єктів)
4. План роботи комісії з питань НС (розробляє комісія з питань НС).
План дій органів управління і сил ЦЗ (міністерств, відомств, областей, районів, міст, підприємств, установ і організацій) із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій розробляється з урахуванням законодавчих, директивних і нормативних документів і призначений для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, керівництва ОГД, а також оперативності їх реагування на загрозу і виникнення НС, відвернення або зниження можливої загибелі людей, мінімізацію матеріальних збитків і втрат та організацію задоволення першочергових потреб населення, яке постраждало.
План визначає порядок дій і відповідальність керівництва відповідних органів управління підприємств, установ і організацій, а також основні заходи щодо організації і проведення робіт із запобігання і ліквідації НС техногенного і природного походження, узгодження термінів їх виконання, фінансові, матеріальні та інші ресурси, які необхідні для цих заходів і робіт. У план дій включаються заходи щодо захисту робітників і службовців, підтримування виробничої діяльності та інші з урахуванням обстановки після виникнення НС, передбачаються необхідна кількість сил і засобів для ліквідації її наслідків.
План дій розробляється на підставі наказу начальника ЦЗ об'єкта. До розроблення документів плану залучається керівний склад і спеціалісти об'єкта. План дій органів управління і сил ЦЗ із запобігання та ліквідації НС — це програма здійснення запобіжних та захисних заходів, що дозволяє цілеспрямовано та організовано вирішувати завдання ЦЗ в умовах надзвичайних ситуацій. Основу плану складають заходи щодо захисту робітників, службовців і членів їх сімей. При визначенні цих заходів враховується важливість та особливості виробничої діяльності об'єкта, основні завдання органів управління та сил ЦЗ щодо запобігання і ліквідації НС. Окремо складаються «План дій органів управління та сил ЦЗ на випадок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» і «План дій органів управління та сил ЦЗ при переведенні з мирного на воєнний стан».
«План дій органів управління та сил ЦЗ на випадок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» складається із п'яти розділів текстової частини і додатків до них. Текстова частина плану включає:
Розділ 1. Висновки із оцінки обстановки на території об'єкта. У цьому розділі викладається загальна характеристика території, енергетичного та промислового комплексу, комунікацій, під'їздних шляхів та транспортних доріг на об'єкті, вірогідних надзвичайних ситуацій техногенного та природного походження, їх масштаб і наслідки, які визначаються на підставі експертної оцінки, прогнозу чи результату модельних експериментів, проведених кваліфікованими експертами.
Розділ 2. Приведення в готовність та організація роботи органів управління у НС. У розділі викладається порядок надходження інформації про загрозу та виникнення НС, терміни оповіщення та збору керівного складу ЦЗ в робочий та неробочий час.
Дії людини, яка отримала інформацію про загрозу та виникнення НС:
— інформування керівництва об'єкта; — оповіщення керівного складу ЦЗ та персоналу об'єкта;
— порядок та форма доповіді вищій інстанції. Дії начальника ЦЗ з отриманням інформації про загрозу та виникнення HС:
— віддача розпорядження на збір керівного складу ЦЗ об'єкта;
— доповідь начальнику ЦЗ району (міста) про обстановку, яка склалася, прийняті рішення та вжиті заходи;
— прийняття і доведення рішення до підлеглих на запобігання (ліквідацію) НС;
— практичне керівництво проведенням робіт щодо запобігання або ліквідації наслідків НС і ходом евакуації персоналу (при необхідності);
— щодобове підведення підсумків щодо ліквідації наслідків НС та інформація вищої інстанції.
Дії начальника штабу ЦЗ об'єкта з отриманням інформації про загрозу та виникнення НС:
— інформування начальника ЦЗ про НС, організація роботи комісії з НС; — уточнення обстановки в районі НС, визначення потреби в силах і засобах;
— проведення аналізу та оцінки обстановки, уточнення завдань опергрупі; — постановка завдання старшому оперативної групи, яка виїжджає в район (місце) НС, порядок зв'язку, взаємного інформування;
— підготовка пропозицій щодо першочергових робіт;
— уточнення питань взаємодії;
— при необхідності виїзд у район НС для організації керівництва. Порядок дій оперативної групи, комісії з питань НС, головних спеціалістів (начальників служб ЦЗ) об'єкта.
Розділ 3. Сили ЦЗ об'єкта, що залучаються до виконання аварійно-рятувальних, пошукових та відновлювальних робіт. Розкривається наявність сил і засобів ЦЗ об'єкта, які залучаються до ліквідації наслідків НС.
Розділ 4. Організація забезпечення заходів та дій ЦЗ. У розділі визначається порядок організації забезпечення заходів та дій ЦЗ під час проведення рятувально-пошукових робіт:
— завдання розвідки, транспортного, матеріально-технічного, хімічного, медичного, протипожежного забезпечення і охорони громадського порядку.
Розділ 5. Організація управління, оповіщення і зв'язку. У розділі визначаються місця розташування основного та запасного пунктів управління ЦЗ об'єкта, порядок задіяння засобів зв'язку, забезпечення управління, зв'язку й оповіщення при загрозі виникнення і в ході ліквідації НС на всіх її етапах. Додатки:
— календарний план основних заходів ЦЗ при загрозі та виникненні НС (на кожну можливу НС);
— карта (схема) ОГД з можливою обстановкою при виникненні НС;
— схема організації управління, зв'язку та оповіщення;
— план забезпечення захисту персоналу (населення) в разі аварії на ХНО; — розрахунки щодо екстреної евакуації, укриття в ЗС;
— варіанти рішень начальника ЦЗ на ліквідацію наслідків НС;
— завдання оперативній групі та інші додатки.
«План дій органів управління та сил ЦЗ об'єкта при переведенні з мирного на воєнний стан» розробляється за ступенями готовності воєнного часу та при раптовому нападі противника. Він включає 6 розділів та додатки.
Розділ 1. Порядок, терміни й обсяг виконання заходів ЦЗ (за ступенями готовності)
— оповіщення і збір керівного складу ЦЗ;
- постановка завдань, організація цілодобового чергування, підготовка оперативної групи;
— приведення у готовність НФ; організація захисту персоналу (інженерний, радіаційно-хімічний, медичний, евакозаходи).
Розділ 2. Виконання заходів ЦЗ в разі раптового нападу противника — за сигналом «Повітряна тривога» (укриття в захисних спорудах, видача ЗІЗ, безаварійна зупинка виробництва, проведення світломаскування);
— за сигналом «Відбій повітряної тривоги» (приведення в готовність формувань, евакуація персоналу із осередків ураження, збір даних про обстановку).
Розділ 3. Заходи щодо підвищення стійкості роботи об'єкта у воєнний час
— організація безаварійної зупинки виробництва;
- проведення заходів щодо зменшення впливу вторинних факторів ураження;
- підвищення стійкості роботи систем водо-, газо-, тепло-, електропостачання й інші.
Розділ 4. Організація і проведення РіНР
— використання сил і засобів ДФ;
— склад, терміни та порядок приведення в готовність, розподіл за змінами і видами робіт.
Розділ 5. Організація забезпечення заходів ЦЗ при її переводі з мирного на воєнний етан
Розділ 6. Організація управління і зв'язку.
Додатки:
— Календарний план основних заходів ЦЗ ОГД по переводу з мирного на воєнний час .
— Розрахунок сил і засобів ДФ об'єкта.
— Схема організації управління, оповіщення і зв'язку.
— Розрахунки забезпечення персоналу засобами індивідуального захисту, укриття в захисних спорудах, проведення евакозаходів.
— План-графік нарощування заходів щодо підвищення стійкості роботи об'єкта на воєнний час.
— Графік безаварійної зупинки виробництва та інші.
— Варіанти наказів начальника ЦЗ за ступенями готовності. Служби ЦЗ об'єкта на основі плану об'єкта розробляють плани щодо забезпечення заходів і дій органів управління і сил ЦЗ при загрозі і виникненні надзвичайних ситуацій.
План розробляється у двох (при необхідності і більше) примірниках. Підписується план начальником штабу ЦЗ об'єкта, погоджується з територіальними управліннями (відділами) з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і затверджується начальником ЦЗ об'єкта (підприємства, організації, установи, незалежно від форм власності і підпорядкування). Після затвердження зміст плану дій доводиться до виконавців. Щорічно, станом на перше січня, план коригується і вносяться відповідні зміни. Реальність плану перевіряється під час командно- штабних, об'єктових навчань та об'єктових тренувань.
План розвитку та удосконалення ЦЗ розробляється на 5 років (п'ятирічний) та на 1 рік (річний) — вони відображають заходи, які проводяться в режимі повсякденної діяльності, при відсутності загрози або виникнення НС. Плани розвитку та удосконалення ЦЗ передбачають підготовку та проведення основних заходів із захисту робітників та службовців :
— будівництво та накопичення фонду захисних споруд;
— забезпечення робітників та службовців, особового складу формувань засобами індивідуального захисту та медичними засобами захисту;
План захисту від сильнодіючих отруйних речовин розробляється текстуально з додатком необхідних схем, розрахунків тощо. План складається з наступних розділів:
Розділ 1. Організаційні заходи захисту:
— характеристика об'єкта, його підрозділів.
— оцінка можливої обстановки на об'єкті у випадку виникнення аварії;
— організація виявлення і контролю хімічної обстановки на об'єкті у повсякденних умовах і при аварії;
— порядок підтримання сил і засобів хімічної розвідки, хімічного контролю з постійної готовності;
— організація оповіщення персоналу об'єкта і населення, яке проживає поблизу об'єкта.
— організація укриття персоналу об'єкта в захисних спорудах, порядок підтримання їх у постійній готовності для укриття людей;
— організація евакуації персоналу об'єкта (при необхідності);
— порядок оснащення і застосування невоєнізованих формувань ЦЗ на об'єкті при ліквідації наслідків аварії;
— організація управління силами і засобами об'єкта при ліквідації аварії та її наслідків, порядок використання сил і засобів, які прибувають для надання допомоги в ліквідації аварії;
— організація оточення осередка ураження, порядок надання медичної допомоги, сили і засоби, які залучаються до цього;
— організація забезпечення персоналу об'єкта і формувань ЦЗ засобами індивідуального захисту;
— організація транспортного, енергетичного і матеріально- технічного забезпечення робіт з ліквідації наслідків аварії;
— порядок подання донесень при виникненні аварії і в ході ліквідації її наслідків.
Розділ 2. Інженерно-технічні заходи захисту:
— обладнання пристроїв, які запобігають витіканню СДОР у випадку аварії (запобіжні клапани, клапани-відмикачі, терморегулятори тощо);
— заплановане відокремлення конструкцій, ємностей і комунікацій із СДОР або влаштування над ними огорожі для захисту від пошкоджень уламками будівельних конструкцій при аварії (особливо на пожежо- і вибухонебезпечних об'єктах);
— розміщення (будівництво) під сховищами із СДОР аварійних резервуарів, чаш-пасток і направлених стоків;
— розосередження запасів СДОР, будівництво для них заглиблених або напів-заглиблених сховищ;
— обладнання приміщень і промислових майданчиків стаціонарними системами виявлення аварій засобами метеоспостереження й аварійною сигналізацією.
Розділ 3. Порядок ліквідації аварії. Передбачаються заходи з усунення аварій на кожній ділянці, яка має СДОР, з вказівкою конкретних відповідальних виконавців з керівного складу, а також перелік сил і засобів, які будуть залучатися, їх завдання і відведений час на виконання цих робіт.
ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ.
ПРИНЦИПИ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ У РАЗІ ЗАГРОЗИ ТА ВИНИКНЕННЯ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
Забезпечення захисту населення і територій у разі загрози та виникненні надзвичайних ситуацій є одним з найважливіших завдань держави. Актуальність проблеми забезпечення природно-техногенної безпеки населення і територій зумовлена тенденціями зростання втрат людей і шкоди територіям, що спричиняються небезпечними природними явищами, промисловими аваріями і катастрофами.
Ризик надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру невпинно зростає. Забезпечення безпеки та захисту населення, об'єктів економіки і національного надбання держави від негативних наслідків надзвичайних ситуацій розглядається як невід'ємна частина державної політики національної безпеки і державного будівництва, як одна з найважливіших функцій центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.
Захист населення і територій є системою загальнодержавних заходів, які реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад, органами управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту, підпорядкованими їм силами та засобами підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, добровільними формуваннями, що забезпечують виконання організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів у сфері запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Загрози життєво важливим інтересам громадян, держави, суспільства поділяються на зовнішні та внутрішні і виникають як під час надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, так і воєнних конфліктів. Зовнішні загрози безпосередньо пов'язані з безпекою життєдіяльності населення і держави у разі розв'язання сучасної війни або локальних збройних конфліктів, виникнення глобальних техногенно-екологічних катастроф за межами України (на землі, в навколоземному просторі), які можуть спричинити негативний вплив на населення та територію держави. Внутрішні загрози пов'язані з надзвичайними ситуаціями техногенного і природного характеру або можуть бути спровоковані терористичними діями.
Організаційні та правові основи захисту громадян, об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру викладені у Кодексі цивільного захисту України. Там же визначені основні принципи захисту населення:
— пріоритетність завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров'я людей і довкілля;
— безумовного надання переваги раціональній та превентивній безпеці;
—. вільного доступу до інформації щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
— особливої відповідальності і піклування громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведінки та дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру;
— відповідальності у межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог Кодексу ЦЗ;
— обов'язковості завчасної реалізації заходів, спрямованих на запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та мінімізацію їх негативних психо-соціальних наслідків;
— урахування економічних, природних та інших особливостей територій і ступеня небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
— максимально можливого, ефективного і комплексного використання наявних сил і засобів, які призначені для запобігання надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і реагування на них.
Головною метою захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і ліквідації їх наслідків, зменшення руйнівних наслідків терористичних актів та воєнних дій. Основними завданнями у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є:
— здійснення комплексу заходів щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру;
— забезпечення готовності та контролю за станом готовності до дій і взаємодії органів управління у цій сфері, сил та засобів, призначених для запобігання надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і реагування на них.
З метою захисту населення, зменшення втрат та шкоди економіці в разі виникнення надзвичайних ситуацій проводиться спеціальний комплекс заходів, до якого відносяться:
Інформування та оповіщення, яке досягається завчасним створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної, територіальних та об'єктових систем оповіщення населення;
Спостереження за довкіллям, забрудненням харчових продуктів, продовольчої сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами, мікроорганізмами та іншими біологічними агентами, забезпечується створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавних територіальних систем спостереження і контролю з включенням до них існуючих сил та засобів контролю.
Укриття в захисних спорудах, якому підлягає, у разі необхідності, усе населення відповідно до приналежності (працююча зміна, населення, яке проживає в небезпечних зонах тощо), досягається створенням фонду захисних споруд.
Евакуаційні заходи, які проводяться в містах та інших населених пунктах, що мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час є основним способом захисту населення і досягаються їх завчасним плануванням.
Інженерний захист проводиться з метою виконання вимог ІТЗ під час проектування і експлуатації споруд та інших об'єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення та довкілля.
Медичний захист проводиться для запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій.
Біологічний захист включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження залежно від характеру і ступеня зараження, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно- обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.
Радіаційний і хімічний захист включає заходи щодо виявлення і оцінки радіаційної та хімічної обстановки, організацію і здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту, організацію та проведення спеціальної обробки.
Державна стандартизація з питань безпеки у надзвичайних ситуаціях спрямована на забезпечення безпеки та якості продукції та матеріалів відповідно до розвитку науки, техніки та технологій.
Державна експертиза у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій здійснюється стосовно технологічної безпеки об'єктів виробничого та соціального призначення, що можуть спричинити надзвичайні ситуації і вплинути на стан захисту населення і територій.
Державний нагляд і контроль у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій організовується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, іншими уповноваженими на це органами виконавчої влади;
Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки здійснюється з метою запобігання надзвичайних ситуацій, а також забезпечення готовності до локалізації надзвичайних ситуації та їх наслідків.
УКРИТТЯ В ЗАХИСНИХ СПОРУДАХ
Одним з основних способів захисту на випадок надзвичайних ситуацій є укриття населення в захисних спорудах. Захисні споруди (ЗС) призначені для захисту людей від наслідків аварій (катастроф), стихійних лих, а також від уражаючих факторів зброї масового знищення та звичайних засобів нападу, дії вторинних уражаючих факторів. Захисні споруди поділяються за:
місткістю:
— малої місткості (150—600 осіб);
— середньої місткості (600—2000 осіб);
- великої місткості (більше 2000 осіб).
призначенням:
- для захисту населення;
- для розміщення органів управління і медичних установ;
місцем розташуванням:
— вбудовані;
- окремо розташовані;
- метрополітени;
- у гірських виробках.
термінами будівництва:
- збудовані завчасно;
- швидкоспоруджувані.
захисними властивостями:
- сховища;
- протирадіаційні укриття (ПРУ);
- найпростіші укриття
- щілини (відкриті та перекриті).
Сховища забезпечують найбільш надійний захист людей від уражаючих факторів (високих температур, шкідливих газів у зонах пожеж, вибухонебезпечних, радіоактивних і сильнодіючих отруйних речовин, обвалів та уламків зруйнованих будівель і споруд та інше), а також зброї масового знищення і звичайних засобів нападу.
Протирадіаційні укриття, в основному, забезпечують захист людей від радіоактивного зараження, світлового опромінення, а також зменшують дію ударної хвилі і проникної радіації. Крім того, вони захищають від крапельно-рідинних отруйних речовин і частково від хімічних та біологічних аерозолів.
Найпростіші укриття зменшують радіуси ураження людей ударною хвилею, послаблюють дію радіоактивних випромінювань та ураження світловим випромінюванням .
ОРГАНІЗАЦІЯ ЕВАКУАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ
В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, що мають об'єкти підвищеної небезпеки, основним способом захисту населення є евакуація і розміщення його у зонах, які є безпечними для проживання людей і тварин.
Евакуація — комплекс заходів щодо організованого вивезення (виведення) населення з районів (місць), зон можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його у безпечних районах (місцях) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей.
Безпечним є придатний для життєдіяльності район розміщення евакуйованого населення, який визначається рішенням відповідного органу виконавчої влади за межами зон можливого руйнування, хімічного зараження, катастрофічного затоплення, масових лісових і торф'яних пожеж, а також небезпечного радіоактивного забруднення;
Безпечний район визначається, як Правило, ця території своєї області. Коли евакуйоване населення неможливо розмістити у безпечному районі своєї області, частина його може розміщуватися в сусідній області з обов'язковим узгодженням цього питання з їх керівництвом.
Для евакуації населення із зон радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій визначається не менш як два райони для розміщення евакуйованого населення у протилежних напрямках, з урахуванням переважаючого для цієї місцевості напрямку вітру. У разі хімічного зараження, виникнення повені, катастрофічного затоплення, масових пожеж евакуація здійснюється в безпечні райони поблизу місць виникнення надзвичайної ситуації. За кожним підприємством, установою, організацією, об'єктом закріплюється район або пункт розміщення. .
У сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру евакуація населення планується на випадок:
— аварії на атомній електростанції з можливим забрудненням території; а) для АЕС потужністю до 4 ГВт — у радіусі 30 кілометрів;
б) для АЕС потужністю більше 4 ГВт — у радіусі 50 кілометрів.
— усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин;
— загрози катастрофічного затоплення місцевості;
— лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.
Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації рішення про проведення евакуації населення приймають:
— на загальнодержавному рівні
— Кабінет Міністрів України;
— на регіональному рівні
— Рада міністрів Автономної Республіки Крим, голова обласної держадміністрації;
— на місцевому рівні
— голова Київської та Севастопольської міської держадміністрації, голова районної держадміністрації;
— на об'єктовому рівні
— керівник об'єкта.
Евакуація може бути загальною або частковою, тимчасового або безповоротного характеру. Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення і планується на випадок:
— можливого небезпечного радіоактивного забруднення територій навколо АЕС (якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров'ю людей, які проживають у зоні ураження);
— виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі. З
Загальна евакуація проводиться шляхом вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявних транспортних засобів на відповідній адміністративній території та виведення найбільш витривалої його частини пішки.
Часткова евакуація проводиться у разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру. Вона проводиться з використанням транспортних засобів, що експлуатуються за діючим графіком. Для прискорення евакуації за рішенням керівника відповідного органу виконавчої влади залучаються додаткові транспортні засоби. Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться не зайняте у сфері виробництва та обслуговування населення: діти, учні навчальних закладів, студенти, вихованці дитячих будинків, разом з викладачами та вихователями, пенсіонери та інваліди, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, а також хворих разом з лікувальними закладами і їх персоналом.
Для забезпечення евакуйованого населення житлом використовуються квартири і будинки місцевих жителів (ущільнення), а також пансіонати, санаторії, будинки відпочинку, дитячі і трудові табори, туристичні бази, дачні кооперативи.
Для проведення евакозаходів у стислі терміни розробляються спеціальні графіки, які забезпечують максимальне використання можливостей усіх видів транспорту і які передбачають початок вивезення населення у будь-яку годину доби. Для вивезення населення автомобільний транспорт, формується в автомобільні колони, які закріплюються за маршрутами. При цьому не допускаються автомобільні евакоперевезення на великі відстані, особливо на тих напрямках, де достатньо розвинуті залізничні або водні шляхи сполучення.
Автомобільний транспорт сільських районів використовується для вивезення евакуйованих із станцій, портів і пристаней висадки до місць розселення. Значна частина населення може виводитись пішки. Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (30—40 км). Виведення населення пішки організовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами і колонними шляхами. Для організованого руху піших колон розробляються схеми маршрутів, на яких вказуються:
— склад колон;
— маршрут руху;
— вихідний пункт;
— пункти регулювання руху і час їх проходження;
— райони і тривалість привалів;
— медичні пункти та пункти обігрівання;
— проміжні пункти евакуації (ППЕ);
— порядок і терміни виведення (вивезення) колон з цього пункту в район постійного розміщення;
— сигнали управління та оповіщення.
Чисельність піших колон коливається від 500 до 1000 осіб.
Швидкість руху колон на маршруті складає в межах 4—5 км/год, а дистанція між колонами — до 500 м. Під час проходження маршруту через кожні 1 —1,5 год. руху роблять невеликі привали тривалістю 10—15 хв., а на початку другої половини добового переходу влаштовують великий привал на 1—2 год., як правило, за межами небезпечної зони.
Організацією проведення евакуаційних заходів займаються начальники і органи цивільного захисту міста, міських районів і господарських об'єктів. Безпосередньо здійснюють евакозаходи спеціально створені евакуаційні органи. До них належать:
— обласні, міські, районні та об'єктові евакокомісії;
— евакуаційні комісії міністерств, відомств, організацій та установ;
— збірні евакуаційні пункти (ЗЕП);
— приймальні евакокомісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП)
— пункти посадки і висадки, а також проміжні пункти евакуації (ППЕ);
Евакуаційні органи здійснюють планування евакуації, підготовку населення до евакуаційних заходів та підпорядкованих евакуаційних органів до виконання завдань, контроль за підготовкою та розподілом усіх видів транспортних засобів для забезпечення евакуаційних перевезень, визначення станцій, портів для посадки (висадки) населення, визначення маршрутів руху населення пішки, практичне проведення евакуації, приймання евакуйованого населення 40 та ведення його обліку за об'єктами, а також контроль за розміщенням і життєзабезпеченням.
Час на розгортання і підготовку евакуаційних органів усіх рівнів до роботи не повинен перевищувати чотирьох годин з моменту отримання рішення про проведення евакуації. Евакуаційні та евакоприймальні комісії є відповідними органами державної влади та адміністрації підприємств, які забезпечують виконання всього комплексу заходів з евакуації населення і всебічне забезпечення цих заходів.
Евакуаційні та евакоприймальні комісії очолюють заступники голів держадміністрацій, а на об'єктах — заступники керівників. Склад комісії призначається органами державної влади всіх рівнів, а на об'єктах — наказами і розпорядженнями їх керівників. У разі виникнення потреби в негайному проведенні евакуації у складі евакуаційних комісій створюються оперативні групи, які розпочинають роботу з моменту прийняття рішення про проведення евакуації. Збірні евакуаційні пункти призначені для збору і реєстрації населення, яке підлягає евакуації, формування піших і транспортних колон та ешелонів, а також забезпечення відправлення їх на пункти посадки на транспортні засоби та вихідні пункти руху пішки. Кожний збірний евакуаційний пункт має свій номер і за кожним з них закріплюється певна кількість об'єктів. Вони розгортаються у разі аварії на атомній електростанції, катастрофічного затоплення і землетрусу.
Проміжні пункти евакуації розгортаються за межами зон можливого ураження для посадки на транспорт населення, яке виводилося з небезпечного району пішки. На них організовується реєстрація прибулих (як правило, пішим порядком), тимчасове їх розміщення, забезпечення їжею, водою, та подальша відправка (транспортом) до районів постійного розміщення. Для організації приймання і розміщення міського населення, що евакуюється, а також забезпечення його усім необхідним, створюються приймальні евакуаційні комісії (ПЕК), які організовують прийом і розміщення евакуйованого населення, організацію обліку та його життєзабезпечення.
Приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) розгортаються в пунктах висадки евакуйованого населення і призначаються для його зустрічі і відправлення до районів (пунктів) розміщення.
Планування евакуації проводиться заздалегідь для населення, яке проживає у районах, які визначені як небезпечні. У плані евакуації, складовою частиною якого є карта (схема), зазначаються:
— висновки з оцінки обстановки у разі виникнення надзвичайної ситуації;
— порядок оповіщення населення про початок евакуації;
— кількість населення, яке підлягає евакуації, за віковими категоріями; — терміни проведення евакуації;
— склад евакуаційних органів і терміни приведення їх у готовність;
— кількість населення, яке вивозиться різними видами транспортних засобів окремо і виводиться пішки;
— розподіл об'єктів за збірними евакуаційними пунктами, пунктами посадки, районами (пунктами) розміщення та евакуаційними напрямками; — маршрути евакуації;
— райони (пункти) розміщення евакуйованого населення;
— пункти посадки на транспортні засоби, пункти висадки у безпечному районі, порядок доставки населення з пунктів висадки до районів (пунктів) розміщення; — заходи щодо організації приймання, розміщення, захисту та життєзабезпечення евакуйованого населення у безпечному районі;
- порядок організації управління і зв'язку.
На карті (схемі) позначаються:
— райони (пункти) розміщення евакуаційних органів, вихідні пункти та пункти посадки (висадки);
— схема оповіщення, організації зв'язку й управління;
- розміщення евакуйованого населення по об'єктах у безпечному районі.
Розділ плану, в якому визначаються види забезпечення евакуації, розробляється відповідними службами. До цього розділу включаються:
— основні завдання служби;
— перелік сил і засобів, які залучаються для виконання евакуаційних заходів;
- терміни виконання завдань.
Евакоприймальна комісія розробляє план його приймання і розміщення у безпечному районі з картою (схемою). У плані зазначаються: — кількість евакуйованого населення за віковими категоріями, яке прибуває у район, місто, район у місті, селище, село;
— кількість об'єктів і їх розподіл за районами у місті, сільськими і селищними радами, населеними пунктами;
— чисельність населення, яке проживає на відповідній території;
— будівлі і споруди для розміщення об'єктів господарювання;
— пункти висадки евакуйованого населення;
— порядок і терміни доставки евакуйованого населення з приймальних евакуаційних пунктів до районів (пунктів) розміщення;
— порядок розміщення евакуйованого населення;
— порядок забезпечення евакуйованого населення продуктами харчування, водою, предметами першої необхідності, медичним та іншими видами обслуговування;
— порядок оповіщення посадових осіб, які відповідають за приймання евакуйованого населення;
— початок евакуації і терміни прибуття населення. На карті (схемі) позначаються:
— місця розгортання приймальних евакуаційних пунктів, пункти висадки евакуйованого населення;
— склад евакуаційних органів і термін приведення їх у готовність;
— схема оповіщення, організації зв'язку і управління;
— райони (пункти) розміщення людей у безпечному районі, їх кількість, ! категорія і розподілення за об'єктами.
План приймання і розміщення евакуйованого населення включає також розділ з транспортного забезпечення евакуації, в якому зазначається: — кількість транспортних засобів кожного виду і термін їх подачі до пунктів посадки;
— кількість населення, яке підлягає евакуації;
— терміни відправлення евакуйованого населення у безпечні райони;
— терміни прибуття евакуйованого населення до пунктів посадки;
— маршрути руху транспортних засобів;
- кількість рейсів.
На всіх громадян, які підлягають евакуації, завчасно складаються списки за об'єктами і житлово-експлуатаційними організаціями у трьох примірниках, один з яких залишається на об'єкті або в житлово-експлуатаційній організації, другий (у разі одержання рішення про проведення евакуації) після уточнення списків надсилається на збірний евакуаційний пункт, третій — до евакуаційної комісії району (пункту) розміщення.
Крім евакуаційних органів до забезпечення евакуації залучаються і деякі міністерства та відомства. Міністерство транспорту для прискорення проведення евакуації завчасно визначає графіки та маршрути руху залізничних, автомобільних, морських, річкових та авіаційних транспортних засобів, що забезпечують евакуаційні перевезення.
Транспортні служби і організації беруть участь у плануванні і підготовці транспортних засобів для перевезення евакуйованого населення. Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи відповідно до покладених на нього завдань з евакуації населення:
— організовує оповіщення населення про загрозу або виникнення надзвичайної ситуації та постійно інформує його про поточну обстановку; — організовує розроблення і проведення евакуаційних заходів;
— координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади та об'єктів з питань евакуації населення у надзвичайних ситуаціях;
— здійснює контроль за ходом проведення евакуації;
— організовує і здійснює контроль за готовністю евакуаційних органів до дій з проведення евакуації;
— організовує навчання населення, працівників евакуаційних органів та органів управління всіх рівнів з питань підготовки і проведення евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій. Міністерство охорони здоров'я:
— планує медичне забезпечення на випадок проведення евакуації;
— організовує підготовку медичних служб до медичного забезпечення на збірних евакуаційних пунктах, маршрутах евакуації, в районах розміщення евакуйованого населення;
— у межах своєї компетенції здійснює державний санітарно- гігієнічний нагляд;
— організовує проведення санітарної обробки населення. Міністерство внутрішніх справ:
— організовує регулювання дорожнього руху на міських і позаміських маршрутах евакуації;
— розробляє і здійснює заходи щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, охорони матеріальних і культурних цінностей у разі проведення евакуації;
— організовує охорону громадського порядку на збірних і приймальних евакуаційних пунктах, пунктах посадки (висадки), на маршрутах евакуації й у районах (пунктах) розміщення евакуйованого населення;
— у межах своєї компетенції забезпечує дотримання режиму перевезень автомобільними дорогами і допуск до зон надзвичайних ситуацій;
- організовує реєстрацію евакуйованого населення і ведення адресно-довідкової роботи.
Державний комітет по зв'язку забезпечує оповіщення населення про початок евакуації і зв'язок під час проведення евакуаційних заходів. З отриманням рішення (сигналу) про проведення евакуації евакуаційні комісії уточнюють завдання керівникам об'єктів щодо проведення евакуаційних заходів, контролюють стан оповіщення населення, його збір, формування колон (через начальників маршрутів), забезпечують переміщення їх до пунктів евакуації, а також разом з транспортними службами — готовність транспортних засобів до перевезень, уточнюють порядок їх використання, підтримують постійний зв'язок з начальниками маршрутів та з органами виконавчої влади безпечних районів, інформують їх про хід евакуації. У райони розміщення направляються представники евакуаційних комісій для вирішення питань приймання, розміщення і життєзабезпечення евакуйованого населення.
Об'єктові евакуаційні комісії:
— організовують оповіщення, реєстрацію та облік населення, уточнюють дані про транспортні засоби, що виділяються об'єктові, термін їх подачі, маршрути та порядок руху;
— видають начальникам піших і транспортних колон витяги із схем маршрутів, забезпечують засобами зв'язку та інструктують їх;
— організовують і контролюють посадку евакуйованого населення на транспортні засоби і відправку колон;
— надають необхідну інформацію органам виконавчої влади у безпечних районах;
- інформують районні евакуаційні комісії про хід евакуації. Керівники житлово-експлуатаційних організацій здійснюють оповіщення непрацюючого населення про порядок проведення евакуації, разом з працівниками органів внутрішніх справ та охорони здоров'я забезпечують прибуття на збірні евакуаційні пункти громадян, які з поважних причин не можуть самостійно прибути на ці пункти.
Начальники збірних евакуаційних пунктів уточнюють з керівниками підприємств та організацій чисельність евакуйованого населення і порядок його відправлення, організовують реєстрацію та облік населення, формують піші і транспортні колони, здійснюють посадку населення на транспортні засоби, доповідають евакуаційній комісії району, міста, району в місті про його відправлення та інструктують начальників ешелонів і старших колон, організовують надання медичної допомоги евакуйованому населенню, охорону і громадського порядку.
Керівники органів виконавчої влади та евакуаційні комісії безпечних ]районів, організовують підготовку пунктів висадки, розгортають приймальні j евакуаційні пункти, уточнюють кількість прибулих і порядок подачі транспортних засобів для їх вивезення з пунктів висадки, а також з проміжних пунктів евакуації до пунктів розміщення, контролюють роботу керівників об'єктів безпечних районів з приймання і розміщення евакуйованого населення. Громадяни самостійно на міських транспортних засобах, прибувають на збірні евакуаційні пункти де їм забезпечують посадку на транспортні засоби. Евакуація населення при надзвичайних ситуаціях пов'язаних з аваріями на радіаційно- та хімічно-небезпечних об'єктах має ряд особливостей.
Особливістю проведення евакозаходів при аварії на АЕС є те, що вона може проводитись на території, забрудненій радіоактивними речовинами. У цьому випадку транспорт прибуває безпосередньо до під'їздів будинків, приватних будинків, до захисних споруд. Під час посадки людей в автомобільний : транспорт або виходу їх до евакопотягів ведеться особистій облік населення і реєстрація евакуйованих з приватного сектора міст та сільської місцевості проводиться відповідальними особами безпосередньо в автобусах по мірі їх завантаження. Одночасно з вивозом населення сільської місцевості проводиться відвантаження тварин, до цього підключаються навантажувальні команди зі складу робітників господарств.
Евакуація населення проводиться в 2 етапи:
І етап — від місць находження людей до межі зони забруднення;
2 етап — від межі зони забруднення до пунктів розміщення евакуйованого населення в безпечних районах.
На зовнішній межі зони можливого забруднення розміщуються проміжні і пункти евакуації (ППЕ), які повинні забезпечувати: облік, перереєстрацію, дозиметричний та хімічний контроль, санітарну обробку, відправлення населення до місць (пунктів) їх розміщення в безпечних районах. При необхідності на проміжних пунктах евакуації проводиться обмін або спеціальне оброблення забрудненого одягу та взуття і пересадка населення з транспорту, що прибув із забрудненої місцевості на «чистий» транспорт. «Забруднені» транспортні засоби використовуються тільки для перевезень на зараженій території.
Власники приватного транспорту зі своїми сім'ями від'їздять самостійно до ППЕ (КПП), де проходять дозиметричний контроль і реєстрацію. У випадку забруднення приватних автомобілів вище допустимих норм, вони направляються на площадку відстою, а власникам видається відповідний документ. При аваріях на хімічно небезпечних об'єктах (ХНО) і загрозі ураження сильнодіючими отруйними речовинами населення, особливо незабезпеченого засобами індивідуального захисту, а також в умовах недостатньої кількості захисних споруд з відповідним фільтровентиляційним устаткуванням, важливе значення мають терміни евакуації з моменту виявлення зараження.
Найважливіше значення для прийняття заходів з евакуації населення має своєчасне оповіщення населення про загрозу ураження. Враховуючи швидкість зміни обстановки і непередбаченість наслідків аварій із викидом СДОР, найефективнішим засобом захисту населення є його відселення з Небезпечного району. Розрахунок на відселення населення із зон хімічного ураження розробляється за кількома варіантами, завчасно із урахуванням попутного вітру. Евакуація проводиться, як правило, пішим порядком із залученням, по можливості, усіх видів транспорту в напрямку, перпендикулярному напрямку вітру.
Евакуація населення із зон можливого катастрофічного затоплення проводиться у першу чергу з населених пунктів, що знаходяться поблизу гребель в зоні катастрофічного затоплення (хвиля прориву може досягнути зазначених населених пунктів менше ніж за 4 годин), а з інших населених пунктів — при безпосередній загрозі їх затоплення.
Евакуйовані громадяни повинні мати при собі паспорт, військовий квиток, документ про освіту, трудову книжку або пенсійне посвідчення, свідоцтво про народження, гроші і цінності, продукти харчування і воду на 3 доби, постільну білизну, необхідний одяг і взуття загальною вагою не більш як 50 кілограмів на кожного члена сім'ї. Дітям дошкільного віку вкладається у кишеню або пришивається до одягу записка, де зазначається прізвище, ім'я та по батькові, домашня адреса, а також ім'я та по батькові матері і батька.
ОПОВІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ПРО ЗАГРОЗУ СТИХІЙНИХ ЛИХ, ВЕЛИКИХ АВАРІЙ (КАТАСТРОФ) ТА ІНШИХ НЕБЕЗПЕЧНИХ СИТУАЦІЙ
Оповіщення та інформування населення про загрозу чи виникнення НС.
Центральні та місцеві органи виконавчої влади повинні надавати населенню оперативну і достовірну інформацію про стан захисту населення і території від НС техногенного і природного характеру, про виникнення НС, методи та способи захисту, про вжиті заходи щодо забезпечення захисту.
Оповіщення про загрозу виникнення НС і постійне інформування населення про перебіг подій і зміну обстановки здійснюють за допомогою завчасно створених загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем центрального оповіщення, систем оповіщення на об’єктах господарювання, локальних систем оповіщення в зонах можливого катастрофічного затоплення, у районах розміщення радіаційно- і хімічно небезпечних підприємств, інших об’єктів підвищеної небезпеки. У системі оповіщення використовують технічні засоби загальнодержавної і галузевих систем зв’язку, радіо- і телемереж та інших засобів передавання інформації.
Оповіщення – це доведення до органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій та населення сигналів і повідомлень про загрозу та виникнення НС.Система оповіщення має бути своєчасно створена на загальнодержавному, регіональному, місцевому та об’єктовому рінях, підтримуватися в постійній готовності до оповіщення населення про НС та постійного інформування його про наявну обстановку.
Система оповіщення – це комплекс організаційно-технічних заходів, апаратури та технічних засобів (зв’язку, мережі радіомовлення та телебачення).
Система централізованого оповіщення у сфері ЦЗ забезпечує можливість циркулярного та вибіркового оповіщення посадових осіб центральних та місцевих органів виконавчої влади, керівників підприємств, установ та організацій, а також населення.
На потенційно небезпечних підприємствах створюються локальні або об’єктові системи оповіщення працівників та населення прилеглих територій, а також інших підприємств, організацій, установ, які можуть опинитися в зоні ураження в разі виникнення на них НС. Локальні системи сполучені з регіональними системами централізованого оповіщення.Для прийому повідомлень ЦЗ на підприємствах, в установах і організаціях встановлюють
гучномовці, які підключаються до міської (районної) радіотрансляційної мережі. У будинках та квартирах репродуктор слід тримати постійно увімкненим.
Оповіщення керівного складу об’єкта може здійснюватися за допомогою телефону за списком, або ж за допомогою розсильних як транспортом, так і пішки. Оповіщення населення покладається на оперативних чергових відповідних територіальних органів управління ЦЗ, а також можуть залучатися сили і засоби МВС.
Оповіщення населення у разі будь-якої НС здійснюється за єдиним сигналом:
«УВАГА ВСІМ!» Сигнал доводиться до населення уривчастим звучанням електросирен, гудками підприємств, транспорту тощо.Отриману інформацію сповістити сусідам. Надалі діяти відповідно до вказівок органу цивільного захисту.
ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДГОТОВКИ ТА ПРОВЕДЕННЯ НАВЧАНЬ І ТРЕНУВАНЬ
Навчання та підготовка населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій
у разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій є своєрідною профілактикою небезпек. Кінцевим підсумком цього має стати значне зменшення людських і матеріальних втрат. Процес навчання має бути безпрерервним: починатися з дитинства і тривати протягом усього життя людини. Підготовку населення з питань ЦЗ
проводять диференційовано, тому його умовно поділяють на категорії:
– керівний склад органів управління у сфері цивільного захисту;
– особовий склад невоєнізованих формувань ЦЗ і АРС;
– робітники і службовці, які не входять до складу формувань ЦЗ;
– населення, яке не зайнято у сфері виробництва та обслуговування;
– учні та студенти.
Підготовку, організаційно-методичне забезпечення кожної категорії населення
здійснюють відповідно до постанови КМУ від 26.07.2001 р. № 874 та наказу МНС від 23.04.2001 р. № 97. 15
Організація і планування навчання населення до дій у разі виникнення НС
здійснюється за програмами підготовки, розробленими для кожної категорії населення. Відповідальність за навчання робітників і службовців об’єктів господарської діяльності покладена на керівників цих об’єктів, які через свої відділи з НС та ЦЗ організовують, забезпечують своєчасне проведення навчальних заходів, керують і контролюють їх якість.
На об’єкті планують, організовують і проводять підготовку керівного складу, командирів формувань, робітників і службовців. Основою проведення навчальних заходів є наказ начальника ЦЗ об’єкта за підсумками підготовки з ЦЗ за минулий рік і завдання на новий навчальний рік, який триває з 2 січня до 30 листопада. До наказу додають:
– перелік навчальних груп;
– перлік тем навчань і тренувань з ЦЗ;
– тематику підготовки з ЦЗ;
– план підготовки керівного складу, невоєнізованих формувань, робітників та службовців, які не входять до воєнізованих форомувань і аварійно-рятувальних служб;
– розклад занять для кожної навчальної групи.
Підготовка керівного складу і фахівців цивільного захисту включає: підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації та функціональне навчання, що проводиться в Інституті державного управління у сфері ЦЗ та його регіональних філіях, на курсах (навчально-методичних центрах) ЦЗ, в навчальних закладах підвищення кваліфікації, а також практичну
підготовку на своїх об’єктах.
Особи керівного складу проходять функціональне навчання з відривом від виробництва в перший рік призначення на посаду і в подальшому не рідше одного разу на 3 –5 років залежно від категорії осіб керівного складу ЦЗ.
На об’єкті господарювання підготовку керівного складу планують і проводять згідно з тематикою в обсязі 15 год. у групі начальника ЦЗ об’єкта, до якої входять заступники начальника ЦЗ, начальники служб та головні спеціалісти, начальники цехів та інших структурних підрозділів, командири формувань загального призначення. Заняття в групі проводять начальник ЦЗ об’єкта, його заступники, начальники служб, головні спеціалісти. Вивчають теми програми на зборах або планових заняттях. Окремі теми можуть відпрацьовуватись самостійно.
Підготовка працівників об’єкта здійснюється за тематикою спеціальних програм. За наказом керівника всіх працівників розподіляють у навчальні групи, які утворюються у структурних підрозділах із працівників, що входять до складу формувань ЦЗ і аварійно-рятувальних служб, і окремо – навчальні групи із працівників, які не входять до складу формувань. Підготовка працівників, які ввійшли до складу формувань ЦЗ, здійснюється за програмою спеціальної підготовки. Заняття проводять керівники груп – командири формувань під керівництвом штатних працівників з питань НС та ЦЗ, начальники служб ЦЗ.
До проведення занять з надання першої допомоги залучають медичних
працівників об’єкта господарської діяльності.
Керівний склад і фахівці формувань, які залучаються для проведення робіт з дегазації, дезактивації територій та хіміко-дозиметричного контролю,
додатково проходять навчання на курсах ЦЗ.
На об’єктах із шкідливими та небезпечними умовами праці та підвищеним ризиком виникнення аварій підготовка інженерно-технічних та інших працівників у складі аварійно-рятувальної служби здійснюється щорічно і складається із загальної, спеціальної підготовки та навчальних тренувань.
Підготовка працівників об’єкта, які не ввійшли до складу формувань ЦЗ та АРС,
здійснюється за програмою загальної підготовки населення до дій у НС.
Цією програмою передбачено вивчення основних способів дій під час оповіщення та отримання інформації про небезпеку виникнення НС, укриття в захисних спорудах, проведення евакуації, медичного, біологічного, радіаційного та хімічного захисту, будівництва захисних споруд, здійснення заходів щодо забезпечення безпеки об’єктів і життєдіяльності населення в умовах НС відповідно до планів реагування на НС, локалізації аварій (катастроф) на об’єкті.
Заняття проводять керівники груп з інженерно-технічних працівників та інших
підготовлених осіб. З окремих тем до проведення занять залучають членів об’єктових комісій з питань НС.
На завершальному етапі підготовки підвищення рівня знань та практичних навичок у керівного складу, формувань ЦЗ та персоналу об’єкта щодо дій у НС здійснюється у ході проведення комплексних об’єктових навчань та тренувань.
Навчання з питань цивільного захисту на об'єктах організовується на підставі наступних керівних документів:
— наказ начальника ЦЗ району (міста) про результати підготовки ЦЗ за минулий рік і завдання на новий навчальний рік;
— програми підготовки та навчання з ЦЗ;
— витяг із плану комплектування курсів ЦЗ та навчальних закладів підвищення кваліфікації. Відповідно до цих документів на об'єкті розробляються:
— наказ начальника ЦЗ об'єкта про результати підготовки з ЦЗ за минулий і завдання на новий навчальний рік.
До наказу додаються:
— перелік навчальних груп;
— перелік тем навчань і тренувань з ЦЗ;
— тематика підготовки з ЦЗ.
— план підготовки керівного складу, формувань, робітників та службовців об'єкта;
— розклад занять для кожної навчальної групи.
Крім того на об'єкті може розроблятися графік використання об'єктів навчально-матеріальної бази. Облік підготовки і навчання з ЦЗ на об'єкті ведеться постійно. До облікових документів належать:
— журнал обліку занять з ЦЗ (на кожну навчальну групу);
— журнал обліку підготовки керівного і командно- керівного складу на курсах ЦЗ та навчальних закладах підвищення кваліфікації.
ОСНОВИ РЯТУВАЛЬНИХ ТА ІНШИХ НЕВІДКЛАДНИХ РОБІТ
Сутність рятувальних та інших невідкладних робіт — це усунення безпосередньої загрози життю та здоров'ю людей, відновлення життєзабезпечення населення, запобігання або значне зменшення матеріальних збитків. Рятувальні та інші невідкладні роботи включають також усунення пошкоджень, які заважають проведенню рятувальних робіт, створення умов для наступного проведення відновлювальних робіт. РІНР поділяють на рятувальні роботи і невідкладні роботи.
До рятувальних робіт відносяться:
— розвідка маршрутів руху сил, визначення обсягу та ступеня руйнувань, розмірів зон зараження, швидкості і напрямку розповсюдження зараженої хмари чи пожежі;
— локалізація та гасіння пожеж на маршруті руху сил та ділянках робіт;
— визначення об'єктів і населених пунктів, яким безпосередньо загрожує небезпека;
— визначення потрібного угрупування сил і засобів запобігання і локалізації небезпеки;
— пошук уражених та звільнення їх з-під завалів, пошкоджених та палаючих будинків, із загазованих та задимлених приміщень;
— розкриття завалених захисних споруд та рятування з них людей;
— надання потерпілим першої допомоги та евакуація їх (при необхідності) у лікувальні заклади;
— вивіз або вивід населення із небезпечних місць у безпечні райони;
— організація комендантської служби, охорона матеріальних цінностей і громадського порядку;
— пошук, розпізнавання і поховання загиблих;
— санітарне оброблення уражених;
— знезараження одягу, взуття, засобів індивідуального захисту, території, споруд, а також техніки;
— соціально-психологічна реабілітація населення. До невідкладних робіт відносяться:
— прокладання колонних шляхів та улаштування проїздів (прох'одів) у завалах та на зараженій території;
— локалізація аварій на водопровідних, енергетичних, газових і технологічних мережах;
— ремонт та тимчасове відновлення робота комунально- енергетичних систем і мереж зв'язку для забезпечення рятувальних робіт;
— зміцнення або руйнування конструкцій, які загрожують обвалом і безпечному веденню робіт;
Рятувальні та інші невідкладні роботи здійснюються в три етапи.
На першому етапі вирішуються завдання:
— щодо екстреного захисту населення;
— із запобігання розвитку чи зменшення впливу наслідків;
— з підготовки до виконання РІНР.
Основними заходами щодо екстреного захисту населення є:
— оповіщення про небезпеку;
— використання засобів захисту;
— додержання режимів поведінки;
— евакуація з небезпечних у безпечні райони;
— здійснення санітарно-гігієнічної, протиепідемічної профілактики і надання медичної допомоги;
— локалізація аварій;
— зупинка чи зміна технологічного процесу виробництва;
— попередження (запобігання) і гасіння пожеж.
На другому етапі проводяться:
— пошук потерпілих;
— звільнення потерпілих з-під завалів, з палаючих будинків, пошкоджених транспортних засобів;
— евакуація людей із зони лиха, аварії, осередку ураження;
— надання медичної допомоги;
— санітарна обробка людей;
— знезараження одягу, майна, техніки, території;
—проведення інших невідкладних робіт, що сприяють і забезпечують здійснення рятувальних робіт.
На третьому етапі вирішуються завдання щодо забезпечення життєдіяльності населення у районах, які потерпіли від наслідків НС:
— відновлення чи будівництво житла;
— відновлення енерго-, тепло-, водо-, газопостачання, ліній зв'язку;
— організація медичного обслуговування;
— забезпечення продовольством і предметами першої необхідності;
— знезараження харчів, води, фуражу, техніки, майна, території;
— соціально-психологічна реабілітація;
— відшкодування збитків.
Відновлювальні роботи ЦЗ не виконує, їх здійснюють спеціально створені підрозділи (бригади). Залежно від рівня надзвичайної ситуації (загальнодержавного, регіонального, місцевого чи об'єктового) для проведення РІНР залучаються сили і засоби ЦЗ центрального, регіонального або об'єктового підпорядкування.
Матеріальне забезпечення РІНР передбачає організацію і здійснення своєчасного та в повному обсязі постачання формуванням техніки, засобів захисту, зв'язку, приладів радіаційної і хімічної розвідки та інших засобів, необхідних для вирішення завдань, що вирішуються при проведенні робіт. Для матеріального забезпечення формувань залучаються державні та кооперативні органи торгівлі та харчування, матеріально- технічного постачання та збуту, об'єкти з наявними запасами матеріальних засобів, а також формування служб торгівлі та харчування і матеріально-технічного постачання. Повну відпо- відальність за матеріальне забезпечення несе командир формування.
Технічне забезпечення організовується для підтримування у справному стані і в постійній готовності до використання усіх видів автотранспортної, інженерної та іншої техніки. Завдання технічного забезпечення: організація евакуації та поточного ремонту техніки, постачання формувань запасними частинами і ремонтними матеріалами та технічне обслуговування машин.
Технічне забезпечення організовує командир формування. У своєму розпорядженні він вказує: терміни готовності техніки до виконання завдань; залучені сили та засоби для ремонту та евакуації техніки; порядок поповнення запасними частинами і ремонтними матеріалами; місця розгортання збірних пунктів пошкоджених машин; порядок управління та зв'язку.
Медичне забезпечення організовується та здійснюється для збереження здоров'я і працездатності особового складу формувань, своєчасного надання медичної допомоги пораненим і хворим, їх евакуація, лікування та найшвидше повернення до лав діючих, а також для попередження виникнення інфекційних захворювань серед особового складу формувань.
Медичне забезпечення передбачає: лікувально-профілактичні; санітарно-гігієнічні; протиепідемічні і лікувально-евакуаційні заходи. Ці заходи проводяться медичною службою цивільної оборони на усіх етапах дій формувань. Медичний пункт при проведенні РІНР розгортається безпосередньо на ділянці (об'єкті) робіт формування, на місці, яке зручне для перенесення ураженого особового складу на транспорт і забезпечує його захист в умовах надзвичайної ситуації.
ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ПРИ ПРОВЕДЕННІ РЯТУВАЛЬНИХ ТА ІНШИХ НЕВІДКЛАДНИХ РОБІТ
Руйнування і пожежі на об'єктах, пошкодження мереж комунально-енергетичного господарства, можливі зараження СДОР викличуть необхідність у особового складу формування суворо дотримуватися заходів безпеки та правил поведінки в зонах зараження. Перед початком робіт в осередках ураження та зонах руйнувань необхідно уважно оглянути зруйновані (пошкоджені) будинки і споруди, встановити небезпечні та пошкоджені місця. Заборонено без необхідності заходити у зруйновані (пошкоджені) будинки і споруди, які загрожують обвалом. Заходити в такі будинки необхідно тільки з найменш небезпечного боку, при цьому уважно прислуховуючись до характерних потріскувань та шурхоту, які вказують на можливість обрушення пошкоджених конструкцій. Конструкції будинків, які загрожують обвалом, необхідно повалити або зміцнити. При виконанні робіт на висоті необхідно користуватися страхувальними засобами, місця (ділянки) огороджуються і 109 позначаються спеціальними знаками.
Організовується надійне страхування рятувальників, які рятують людей у зруйнованих чи пошкоджених будинках (спорудах) і в завалах. Не дозволяється проведення робіт у завалах одиночним рятувальникам (бійцям). Для роботи на електромережах призначають підготовлених для цього людей. Всі роботи здійснюються після вимкнення електроенергії. Забороняється торкатися електричних дротів та з'єднаних з ними металічних конструкцій. При роботі на водопровідних, каналізаційних та газових мережах особовий склад ЦО повинен бути забезпечений ізолюючими протигазами. Наявність газу визначають газоаналізаторами, або іншими спеціальними приладами. Дозволяється працювати у фільтрувальних протигазах з додатковими патронами (або спеціальними фільтрувальними коробками) і користуватися інструментом із кольорового металу або омідненим. Поблизу загазованих ділянок забороняється курити, користуватися сірниками та інструментом, який при роботі з ним іскрить.
Слід суворо дотримуватися заходів пожежної безпеки. Не можна гасити магній, натрій чи електропристрої, що знаходяться під напругою, резервуари з бензином, гасом, матеріали, які зберігаються разом з негашеним вапном та карбідом кальцію, водою, а треба використовувати тільки вогнегасники. При проведенні РІНР вночі організовують освітлення ділянки робіт та під'їзних шляхів, умовними освітлювальними знаками позначаються небезпечні місця для руху транспорту, переходи, котловани та інше. При діях взимку (в холодних умовах) особовий склад формувань забезпечується теплим одягом та взуттям. Для зігрівання і укриття формувань від вітру вибирають закриті ділянки.
Необхідно стежити щоб люди не отруїлися чадним газом та не виникало пожеж при використанні опалювальних пристроїв). Особлива увага повинна бути звернута на недопущення обморожень при роботі в засобах захисту. Розгортаються медичні пункти в палатках, які опалюються з необхід- ними інструментами для надання допомоги обмороженим і готуються спеціальні машини для їх перевезення. При роботі в осередках радіаційного забруднення встановлюються відповідні режими радіоактивного захисту, які передбачають максимально допустиму тривалість перебування в зоні радіоактивного зараження (на ділянках робіт), термін перебування у захисних спорудах, а також тривалість проїзду з району розташування формувань в осередок ураження і назад. Суворе дотримання всього комплексу заходів із забезпечення безпеки особового складу НФ ІДО при проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт дозволить зберегти їх працездатність, обмежити втрату людей та своєчасно виконати поставлені їм завдання.